Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання



Мандрівка в світ бібліографії

КИЇВ у творчості і в серці письменників

Бібліографічний нарис

Бібліографічний нарис «Київ у творчості і в серці письменників» знайомить з письменниками, які були закохані в місто, та їхніми творами, де описується Київ кінця 19 – першої половини 20 ст.

Бібліографічне видання складено на підставі електронного каталогу Центральної районної бібліотеки імені М.Є. Салтикова-Щедріна. Матеріал розміщено в алфавітному порядку прізвищ авторів. Закінчуємо віршом Миколи Ушакова «Киев».

Бібліографічний нарис розрахований на краєзнавців, екскурсоводів, бібліотечних працівників, а також на всіх, хто цікавиться історією та літературою про Київ.

Ці книги Ви можете отримати на абонементі Центральної районної бібліотеки імені М.Є. Салтикова-Щедріна та в бібліотеках-філіях Печерської ЦБС.

Відповідальний за випуск: Т.І. Шевченко


Від упорядника

Київ подарував світові багато видатних особистостей. В числі уродженців нашого міста є чимало письменників, політиків, вчених, спортсменів, діячів мистецтва та культури. Також, Київ любили та прославляли, а часом навіть присвячували йому усе життя люди, народжені в інших містах. Їхні прізвища тісно асоціюються із Києвом.

Початок ХХ століття в українській культурі, попри все інше, ознаменувався потужним вибухом цікавості до міста.

Тема міста в українськійлітературі на той час була не нова. Фактично всі классики старої школи щось писали про місто.

У своїх творах письменники згадують не тільки різноманітні топоніми, назви вулиць, а й описують побут мешканців міста, змальовуючи паралельно довкілля.

В умовах нового індустріалізованого світу, після всіх революцій та воєн Україна все ще відчувала потребу урбанізуватись.

У якийсь момент місто перестало асоціюватись лише з розпустою і моральним занепадом, а стало синонімом розвитку, успіху і змін.

Світ змінювався і витворював нових кумирів. Проте навіть у таких умовах література достатньо довго шукала способу підійти до цієї теми.

Хочу запросити вас до мандрівки Києвом. Але не тим містом, яке ви знаєте, а Києвом якого «вже немає», містом ХІХ-ХХ ст.

КИЇВ У ТВОРЧОСТІ І В СЕРЦІ ПИСЬМЕННИКІВ

Булгаков Михайло (1891-1940)

Михайло Булгаков народився у Києві. Це місто він упродовж свого нетривалого життя любив особливою любов'ю. Рідне місто письменника згадується у всіх його творах, хіба що крім роману "Життя пана де Мольєра". Особливо багато описів Києва у романі "Біла гвардія":

"Як багатоярусні стільники, димилося, і шуміло, і жило Місто. Прекрасне в морозі і тумані на горах, над Дніпром. Цілими днями підіймався гвинтами із незліченних труб дим до неба. Вулиці курилися димкою, і скрипів збитий велетенський сніг".

Коли майбутньому письменникові виповнився рік, родина Булгакових переїхала на вулицю Воздвиженську, яка одним кінцем виходила на Андріївський узвіз. Судячи з творчості Булгакова, тут пройшли його найщасливіші роки. Бо сааме Андріївський узвіз багаторазово описаний у його творах, опоетизований, а уздовж його бруківки назавжди поселилися тіні булгаковських героїв.

У творах Булгакова є свій особливий образ, неповторний, суто булгаковський — образ Києва. Решта деталей лише доповнює образ Києва: знамениті київські зими, київські сади і парки, київська архітектура. Він любив київські зими і сніги: "...а взимку не холодний, не жорсткий, крупний лагідний сніг". З часом його улюблений білий колір стане символом небуття.

Хіба не прекрасні слова його: "І було садів у Місті так багато, як ні в жодному місті світу..." А ще Михайло Булгаков називає Київ перлиною. І це йде від серця письменника, який думав про Київ, про панораму, яка відкривається з високих дніпровських круч, звідки "...виблискував електричний білий хрест в руках велетенського Володимира на Володимирській гірці..." Так писав Булгаков у "Білій гвардії".

Отож читаємо:

  • Булгаков, М.А. Белая гвардия: роман / Михаил Булгаков.- Санкт-Петербург: Азбука-классика, 2006.- 317 с.
  • Михаил Булгаков. Киевское эхо: воспоминания, письма / [сост. А.П. Кончаковский, С.П. Ноженко].- Киев: Промінь, 2011.- 303 с.: ил., портр.

Винниченко Володимир (1880-1951)

Відомий як видатний письменник, творець нової україн­ської прози і яскравий політичний діяч часів револю­ції та громадянської війни. Ось як Володимир Винниченко признається в любові до міста: „Закоханий у Київ, я блукаю по зелених кучерявих, шепотливих його вулицях. Милий, тихий, задумливий красень! Каштани обсипають рудавим  цвітом дахи вагонів трамвая. Нема ніде такого життя в лініях вулиць, як у нього. Ніде нема такої ласкавої чепурності, природної охайності, грайливості! Він подібний до якогось великого гарного звіра, який бозна коли слідкує за собою.

От заходить сонце за Кадетською Рощею й ще горять хрести Андрієвської церкви, Володимирського собору, і блискають червоним, металічним відблиском вікна високих кам'яниць на горах. Внизу, в подібних до веселок алеях-вулицях, засаджених каштанами, тополями, акаціями ніжна, тепла, наша південна тінь. За палісадниками з розчинених вікон якось особливо, хвилююче, закликаючи чується сміх і музика.”„Записки кирпатого Мефістофеля” (1917 р.)

Отож читаємо:

  • Винниченко, В. К. Записки кирпатого Мефістофеля: роман / Володимир Винниченко; [післям. Т. М. Панасенко]. – Харків: Фоліо, 2014. – 219 с. – (Шкільна бібліотека української та світової літератури).

Купрін Олександр (1870 - 1938)

Життя Купріна було різноманітне й строкате. Прагнучи, за власним висловом, «бачити все, знати все, уміти все й писати про все», Купрін багато їздить, охоче змінюючи професії, спосіб життя, оточення.

Люди та краєвиди міста лишать слід в деяких творах письменника (наприклад, повісті "Яма"(1909), події якої, за ствердженням дослідників, відбуваються з мешканцями та відвідувачами будинку розпусти, що знаходився на київській вулиці Ямський).

На схилі літ митець заявляв, що найщасливішим він був у Києві,

Отож читаємо:

  • Куприн, А.И. Поединок; Яма: повести, рассказ / Александр Куприн.-Харьков: Фолио, 2009.- 548 с. - (Классика).

Нечуй-Левицький Іван (1838 — 1918)

Іван Нечуй-Левицький все доросле життя прожив у Києві.

“ З чорного чернiгiвського бору вони вийшли на низький берег Днiпра. Перед ними за Днiпром з’явилась чарівнича, невимовно чудова панорама Києва. На високих горах скрізь стояли церкви, дзвiницi, неначе свiчi, палали проти ясного сонця золотими верхами. Саме протии їх стояла Лавра, обведена білими високими мурованими стінами та будинками, й лисніла золотими верхами й хрестами, наче букет золотих квіток. Коло Лаври ховались у долинах між горами печери зі своїми церквами, між хмарами садків та винограду. А там далі, на пiвнiч, на високому шпилі стояла церква св. Андрія, вирізуючись всіма лiнiями на синьому небі: коло неї Михайлiвський, Софiя, Десятинна... Поділ, вганяючись рогом в Днiпро, неначе плавав на синій, прозорій воді з своїми церквами й будинками”.

Саме таким – величним і прекрасним – упершее постає Київ перед героями повісті Івана Нечуя-Левицького “Хмари”. І це не дивує, адже письменник захоплювався Києвом, любив його вулиці, площі, сади, парки, кручі, яри.

Ця повість посідає особливе місце в історії української літератури. “Хмари” – перший твір, де зображено життя міста, життя української інтелігенції. За винятком кількох “сільських” розділів, події, описані в повісті, відбуваються в Києві.

Отож читаємо:

  • Нечуй-Левицький, І.С. Хмари: роман / Іван Нечуй-Левицький.- Харків: Фоліо, 2008.- 347 с. – (Українська класика).

Паустовський Костянтин (1892-1968)

Київ назавжди залишився в біографії письменника містом його юності, про яке Паустовський писав із незвичайною проникливістю й теплом, яке добре знав і до кінця життя любив.

У книжках він незмінно згадуватиме Кирилівську церкву, де разом із батьком та художником Михайлом Врубелем милувався чудовими фресками. Захоплено описуватиме "нарядно-оглушливий витвір Растреллі" — Андріївську церкву, новітню (на той час) будівлю банку, споруджену "під Палац дощів Венеції" на "примху архітекторів", і дивний "Будинок з химерами" на вулиці Банковій, який постійно "снився ночами й допомагав хлоп'ятам хоча б у мріях мандрувати Африкою".

Любов до Києва пов'язана в Паустовського ще й із тим, що тут він здобув фундаментальну освіту в найкращій гімназії міста, куди вступив 1904 р.

У повісті "Далекі роки" Паустовський пише: "Чи було випадковістю те, що ця гімназія за короткий час виховала стількох людей, причетних до літератури й мистецтва? Це не було, звичайно, випадковістю… Ми забуваємо про вчителів, які навіяли нам любов до культури, про чудові київські театри, про масове наше захоплення філософією і поезією… Ми забуваємо про знамениту бібліотеку Ідзиковського на Хрещатику, про симфонічні концерти, про київські сади, про сяючу й хрустку від листя київську осінь, про те, що врочиста і благородна латинь супроводжувала нас упродовж усіх гімназичних років. Забуваємо про Дніпро, м'які туманні зими, багату й ласкаву Україну, що оточувала місто кільцем своїх гречаних полів, солом'яних дахів та пасік".

І з кожним гостем із Києва Паустовський говорив про улюблене місто. "Я - москвич за народженням, але киянин у душі", - написав він в епопеї "Повість про життя".

Отож читаємо:

  • Паустовский, К. Г. Далекие годы; Беспокойная юность: повести / Константин Паустовский.- [Киев] : [Дніпро], [1987].- 512 с.: портр.

Підмогильний Валер’ян (1901-1937)

Український письменник і перекладач, один з найвизначніших прозаїків українського «розстріляного відродження».

Письменник багато писав про Київ. Те саме "Місто" – це Київ. Герої "Невеличкої драми" і "Повісті без назви" також живуть у Києві.

"Місто" відразу стало найвидатнішим київським текстом. В Україні з'явився сучасний, динамічний, психологічний текст, головним персонажем якого став Київ – місто, з усіма його трамваями, парками, скверами, людним Хрещатиком, Подолом, Дніпром, повіями і музеями. Місто, яке поступово змінювалось в руках нової влади і, відповідно, змінювало всіх своїх мешканців, старих і нових.

Отож читаємо:

  • Підмогильний, П.П. Місто: роман / Валер’ян Підмогильний.- Київ: Знання, [2018]. – 320 с.: портр.- ( Скарби).

Ушаков Микола (1899-1973)

Микола Ушаков дуже любив Київ. Він знав його історію, досконально вивчив топонімію його вулиць та провулків. Улю­бленому місту митець присвятив збірку поезій «Киев» (1936). До теми Києва він повертався і в інших книжках, зокрема у книзі ліричних нарисів про Київ «Повість швидкоплинних літ». У вірші «Старый Киев» (1936) Микола Ушаков змальовує ста­ровинні «кривые улицы», «колокольни по холмам», «свечи нагорных золотых церквей». Завершується вірш строфою: «Их золочение громады / пылали жаром / сквозь стекло. / Ведь даже и слепому надо, / чтоб было где-нибудь / светло».

Отож читаємо:

  • Ушаков, М. Повість швидкоплинних літ: київський літопис / Микола Ушаков; пер. з рос., вступ. ст. Л. Г. Кореневича. – Київ: Обереги, 2004. – 234 с. : іл., портр. – (Бібліотека українського раритету).

Николай Ушаков - Киев

В синеве — каштаны,липы, клены.
Лист каймой очерчен золотой.
Киев, Киев, город наш зеленый,
тронутый осенней краснотой.

Осень в Киеве у нас такая,
что ее не описать пером.
Тридцать лет я эту осень знаю,
с нею я знаком, и как знаком!

Сколько в ней прозрачности и света!
Сколько в ней сиянья и тепла!
Протянув мне руку,осень эта
в класс меня однажды отвела.

Осень в город шла из всех предместий
(это было через восемь лет),
с ней — студенткой — мы входили вместе
в красный милый университет.

Пурпурная эта колоннада
Навсегда осталась нам мила.
Мы едва ль не в пору листопада
Начинали все свои дела.

Здесь мы строили,здесь мы любили —
и взаимность ожидала нас.
По осенним скверам отводили
здесь мы внуков в самый младший класс…

Снова на деревьях позолота,
и от листьев воздух золотист,
в Золотые древние ворота
огненный опять влетает лист.

Будто выстроенные по нитке,
Всюду золотые деревца.
Лист осенний — вот он на зенитке,
вот он на шинели у бойца.

А бойцов проходит много-много.
Пожелаем,чтоб для них была
Боевая трудная дорога
все-таки не слишком тяжела.

Сентябрь, 1941

Джерело: https://libverse.ru/yshakov/kiyev.html