Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Мандрівка в світ бібліографії

Не дамо згасити свічу пам’яті

(До 85-річчя Голодомору в Україні)

Анотований бібліографічний список літератури.

З метою вшанування пам’яті мільйонів співвітчизників, які стали жертвами Голодомору 1932-1933 років в Україні, а також громадян, які пережили цю страшну трагедію в історії Українського народу, ми уклали анотований бібліографічний список « Не дамо згасити свічу пам’яті».

Це видання спрямоване на донесення інформації про вчинені комуністичним тоталітарним режимом штучні масові голоди та знайомить Вас із книгами на цю тему.

Матеріали у списку викладені за окремими розділами. Відкриває його стаття «Голодомор 1932-1933 років в Україні, його причини та наслідки». Бібліографічна частина складається з таких розділів: «Страшні сторінки історії: Голодомор 1932-1933 рр.» та «Бібліографічні матеріали».

Література подається за алфавітом авторів або назв публікацій.

При підготовці бібліографічного списку літератури використано книжковий фонд ЦРБ ім. М.Є. Салтикова-Щедріна та Інтернет-ресурси.

Маємо надію, що запропоноване видання стане у пригоді всім, хто вивчає та цікавиться історією України, організовує тематичні заходи,навчально-виховні заходи, спрямовані на донесення інформації про ті події, виховання патріотизму, зокрема в учнівської та студентської молоді.

Відповідальний за випуск: Т.І. Шевченко


Голодомор 1932—1933 рр. в Україні, його причини та наслідки

Найжорстокішим злочином комуністичного режиму проти українського народу був голодомор 1932—1933 рр. Ця спланована проти українського селянства акція мала ліквідувати основу української нації і національного відродження, зруйнувати незалежні господарства, унеможливити протистояння радянській владі. "Голод запланувала Москва для знищення українського селянства як національного бастіону. Українських селян знищили не тому, що вони були селянами, а тому, що вони були українцями", — писав американський професор Р. Конквест.

Аналіз тодішніх подій переконливо свідчить, що в українському селі мали місце всі елементи політики геноциду. Такого висновку дійшли і члени Міжнародної комісії з розслідування голоду в Україні, яка працювала д 1988—1990 рр. Геноцидом українського народу визнали голодомор 1932—1933 рр. Верховна Рада України, а також понад півтора десятка країн світу. Низка зарубіжних парламентів готують таке визнання.

Головною причиною голодомору 1932—1933 рр. була цілеспрямована злочинна політика більшовицького керівництва. Адже сам Сталін визнавав, що загальний урожай зерна в 1932 р. перевищував урожай 1931 р. Інакше кажучи, харчів не бракувало. Проте держава цілеспрямовано конфісковувала більшу їх частину, в т. ч. зерно, яке призначалося для насіннєвого, страхового і фуражного фондів, ігноруючи заклики і попередження українських представників з місць. Це прирекло мільйони людей на смерть від голоду, який неможливо назвати інакше, як штучний. Спроби протидіяти насильству жорстоко придушувалися. Вище партійно-державне керівництво Української СРР, зокрема генеральний секретар КП(б)У С. Косіор, голова ВУЦВК Г. Петровський, голова Раднаркому України В. Чубар, не знайшло в собі політичної волі та особистої мужності протистояти диктату Й. Сталіна, фактично ставши слухняним знаряддям у його руках.

Голод, що поширювався протягом 1932 р., набув найстрашнішої сили на поч. 1933 р. За підрахунками дослідників, в Україні щодня помирало голодною смертю 25 тис. осіб, щогодини — 1 тис, щохвилини — 17. Середня тривалість життя українців у 1933 р. у чоловіків становила 7,3 року, а в жінок — 10,9 року.

Залишившись без хліба, селяни їли мишей, щурів та-горобців, кісткову муку і кору дерев. Відбувалися численні випадки канібалізму (лише офіційно за фактом канібалізму 1933 р. в Україні було зареєстровано 2 тис. кримінальних справ). Конфіскації збіжжя тривали, незважаючи на те, що з голоду вимирали цілі села. За вказівкою московських емісарів В. Молотова, Л. Каґановича, П. Постишева, які керували хлібозаготівлею в Україні, коли хліба не було, забирали сухарі, картоплю, сало, соління, тобто всі запаси їжі. Траплялися випадки, коли вилучали навіть шкіряні речі, щоб їх не варили та не їли. Купи зерна та картоплі, зібрані на залізничних станціях для вивезення в Росію, нерідко гнили просто неба. Але охорона не підпускала до них селян. 7 серпня 1932 р. ВЦВК і РНК СРСР ухвалили постанови "Про охорони соціалістичної власності", за якою за крадіжку колгоспного майна вводилася "вища міра соціалістичного захисту" — розстріл з конфіскацією всього майна або позбавлення волі на термія не менше 10 років. Як крадіжка кваліфікувалася навіть спроба принести додому з колгоспного поля жменю зерна, щоб нагодувати голодних дітей. Не дивно, що сучасники називали цю постанову "законом про п'ять колосків".

Намагаючись врятуватися, тисячі селян, незважаючи на те, що шляхи, які вели до міста, були блоковані, все ж пробивалися туди в надії купити хліба. Однак сільським жителям продавати хліб заборонялося. Не знайшовши порятунку в місті, вони вмирали там просто на вулицях. У Харкові, Одесі, Дніпропетровську, Полтаві, Києві, інших містах померлих від голоду кожного ранку збирали і вивозили до братських могил.

Аби позбавити селян можливості дістати щось для харчування, їм не дозволялося також найматися самостійно на роботу на промислові підприємства, переходити або переїжджати в Росію. На кордоні з нею, як і з Білоруссю, а тим більше з Румунією та Польщею, стояли загороджувальні загони, які розстрілювали втікачів з України.

Трагічною була доля селянських дітей, котрим випало відчути на собі пекло Голодомору. "Була весна 1933 р., — згадує один із очевидців, — білим цвітом цвіли вишні, яблуні, були погожі весняні теплі дні, але сільські діти не бігали, не гралися, а сиділи попід тинами з попухлими ногами, складеними в калачик. У той час у кожному класі сільської школи висів лозунг: "Спасибі товаришу Сталіну за щасливе дитинство!"

Рятуючи дітей від голодної смерті, окремі батьки будь-якою ціною везли їх до міста і залишали в установах, лікарнях, просто на вулицях. "Хто не мав іншого рятунку, — згадує Р. Дзюбіна, яка під час Голодомору проживала на Київщині, — виходили до поїзда і під час руху закидали своїх дітей до вантажних вагонів, надіючись на те, що їх десь хтось зніме і таким чином дитина виживе". Лише у Вінниці, згідно з офіційними даними, міліція підібрала за перші дні травня 1933 р. 20 підкинутих немовлят. За той самий час в інших дев'яти населених пунктах знайдено ще 304. А скільки їх було загалом по Україні?!

Тисячі дітей-сиріт, як свідчать документи, бродили поодинці та групами по селах, дехто помирав на дорозі, інші добиралися до міст, залізничних станцій, просили милостиню, вчиняли дрібні крадіжки. Наприкінці червня 1933 р. на станції Козятин міліція затримала 307, а-в липні — 1340 голодних безпритульних дітей. Таке саме становище склалося у Жмеринці, Вапнярці, інших великих і малих залізничних станціях. Чимало з цих дітей помирало. Зокрема, на початку червня 1933 р. на тій самій станції Козятин знайдено 15 померлих від голоду дітей.

Допомогу голодуючим намагалися надати західні українці. Зокрема, вони пускали плоти з харчами Збручем і Бугом. Польські прикордонники, знаючи про Голодомор, дивилися на це крізь пальці. Проте на протилежному березі радянські прикордонники стріляли в українців, які намагалися підхопити ті плоти.

Загалом у 1932—1933 рр. в Україні загинуло від 7 до 10 млн. осіб. Особливо болісно лихо відобразилося на дітях: у багатьох селах після голоду закривалися школи — їх більше нікому було відвідувати. Тим самим підривалася етнічна основа становлення української нації — село, знищувався прошарок, від якого залежали процвітання суспільства, здатність його до розвитку.

Трагедію українського села Й. Сталін та його оточення сприймали як чергову перемогу комуністичної ідеї. Так, один із соратників "вождя народів" М. Хатаєвич, обраний наприкін. 1932 р. членом політбюро, другим секретарем ЦК КП(б)У, з гордістю заявляв: "Між селянами і нашою владою точиться жорстока боротьба. Це боротьба на смерть. Цей рік став випробуванням нашої сили і їхньої витривалості. Голод довів їм, хто тут господар. Він коштував мільйони життів, але колгоспна система існуватиме завжди. Ми виграли війну".

Голодомор став найбільшою трагедією за всю історію українського народу. За масштабом, жорстокістю, цинізмом і організованістю з боку влади та наслідками для майбутніх поколінь він не має аналогів в історії людства. Демографічна катастрофа посіяла в душах мільйонів людей фізіологічне почуття страху, необоротно вплинула на генофонд нації. (Згідно з Указом Президента України, починаючи з 2000 р. у четверту суботу листопада в нашій державі щорічно відзначається День пам'яті жертв Голодомору і політичних репресій.)

Джерело:
http://pidruchniki.com/16320716/istoriya/golodomor_1932-1933_ukrayini_yogo_prichini_naslidki

Страшні сторінки історії: Голодомор 1932-1933 років

«Страшне число у нелюдській напрузі пропалює світи до глибини:

У тридцять три розіп’ято Ісуса.

У тридцять третім на земному прузі

Розіп’ято мільйони без вини».

(Борис Олійник)

Націона́льна кни́га па́м'яті же́ртв Голодомо́ру 1932—1933 рокі́в в Украї́ні — є одним із найвагоміших результатів діяльності з дослідження Голодомору та вшанування пам'яті його жертв з нагоди 75-х роковин трагедії. Видана на замовлення Українського інституту національної пам'яті (УІНП) у 2008 році.

Національна книга пам'яті жертв Голодомору 1932—1933 років в Україні складається із загальнонаціонального тому та 18 регіональних томів, які підготовлені в регіонах, що постраждали від Голодомору 1932—1933 років в Україні: Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій, Житомирській, Запорізькій, Київській, Кіровоградській, Луганській, Одеській, Полтавській, Сумській, Харківській, Херсонській, Черкаській, Чернігівській областях та в м. Києві. Підготовка томів здійснювалася обласними та Київською міською державними адміністраціями під керівництвом УІНП.

Національна книга пам′яті жертв Голодомору 1932–1933 років в Україні: місто Київ / В. К. Борисенко, О. М. Веселова, В. М. Даниленко та ін.; відп. ред. В. І. Марочко; Український інститут національної пам′яті України; Київська міська державна адміністрація. – К.: Фенікс, 2008. – 584 с.

Меморіальна книга висвітлює політично-економічні причини та соціально-демографічні наслідки голодомору 1932-1933 рр. в Києві та селах приміської смуги. Структурними підрозділами видання є аналітично-тематичні статті істориків-дослідників українського голодомору, мартиролог, упорядкований за матеріалами книг про смерть районних загсів м. Києва 1932-1933 рр., добірка архівних документів про голод та його поширення, свідчення очевидців, хроніка голодомору на вулицях Києва та його околицях.

 

 

 

Барка, В.К. Жовтий князь: роман / В.К. Барка; передмова М. Жулинського.- К.: Київська правда, 2003.- 320 с.

Творчість Василя Барки (справжнє ім’я Василь Костянтинович Очерет, 1908–2003), талановитого письменника і поета, представника української діаспори у Сполучених Штатах Америки, довгі роки залишалася невідомою в нашій країні. Роман «Жовтий князь» (1958–1961) — це перший в українській літературі великий прозовий твір, присвячений національній трагедії України — страшному голодомору 1932–1933 років, що забрав життя мільйонів людей.

Глибокий слід сталінського геноциду, що залишився в душі В. Барки вилився на сторінки цього твору. Після того як у його руки потрапив лист в якому описувалась трагедія сім’ї Катранників незважаючи на відсутність будь-яких матеріальних коштів не тільки для видання, а і для прожиття, він не покидав роботи над романом. Через те мабуть страх голоду описаний так реалістично. Письменник створює символічний образ Жовтого князя, демона зла, який несе з собою лише руйнування, спустошення, муки і смерть.

Лиха коса голодомору: 1932-1933 [Текст] / П. П. Пан­ченко, М. О. Багмет, М. А. Журба [та ін.] ; упоряд. П. П. Панченко. — К. : Україна, 2008. — 431 с.

У книзі трагедія голодомору 1932-1933 років висвітлюється як у загальноукраїнському, так і в регіональних аспектах. Авторський аналіз органічно доповнюється чисельними архівними документами, спогадами очевидців.

 

 

 

 

Кульчицький, С. В. Голодомор 1932-1933 рр. як геноцид: труднощі усвідомлення [Текст] / С. В. Кульчицький. — К. : Наш час, 2008. — 422 с. : ілюстр., 4 арк. фотоілюстр. — (Невідома Україна).

На підставі багатьох документів і свідчень автор встановлює, що Голодомор 1932-1933 рр. в українському селі являв собою результат замаскованої під хлібозаготівлі каральної акції з вилучення у селян всього наявного у них продовольства. В книзі доведено, що Сталін застосував цю терористичну акцію в ситуації гострої кризи і голоду в багатьох регіонах СРСР, які були наслідком здійснюваної Кремлем прискореної «революції згори». Книга допомагає усвідомити, що терор голодом у поєднанні з репресіями проти безпартійної української інтелігенції та членів КП(б)У мали на меті попередити соціальний і політичний вибух в найбільшій національній республіці. Це дослідження призначене для української громадськості, яка зацікавлена у міжнародному визнанні Закону України «Про Голодомор 1932–1933 років в Україні», прийнятого Верховною Радою 28 листопада 2006 р.

Український голокост 1932 - 1933: Свідчення тих, хто вижив : [у 10 т. ]/ за ред. Ю. Мицика. - К.: Вид. дім "Києво-Могилянська академія", 2005-2007.

                                 

У книгах вміщено свідчення тих, хто пережив одну з найжахливіших трагедій в історії людства - голодомор-геноцид 1932-1933 pp., спрямований на вигублення українського народу.

Спогади, які збиралися понад 10 років, дають змогу побачити дію страхітливого механізму знищення українського селянства, відновити замовчувані досі сторінки історії рідного краю.

Український хліб на експорт: 1932-1933 / упоряд.: В. Сергійчук ; редкол.: Г. Боряк, Р. Круцик, Ю. Куляс та ін. - К.: ПП Сергійчук М. І., 2006. - 432 с.

На основі невідомих документів з колишніх таємних архівів простежено геноцид українського народу в 1932-1933 роках через експорт нашого хліба.

 

 

 

 

 

 

Видання розраховані на всіх, хто цікавиться історією України.